Ezekiel 20

„Зняла я одежу свою, — як зно́ву її надягну́? Помила я ні́жки свої, — як же їх занечи́щу?“ 1Мій коханий простя́г свою руку крізь о́твір, — і нутро моє схвилюва́лось від нього! 2Встала я відчини́ти своє́му коханому, — а з рук моїх ка́пала ми́рра, і мирра текла́ на засу́вки замка́ з моїх пальців. 3Відчинила своє́му коханому, — а коханий мій зник, відійшов! Душі не става́ло в мені, як він говорив. Я шукала його, та його не знайшла́. Я гука́ла його, та він не відізва́вся до мене. 4Стріли мене сторожі́, що ходять по місті, — набили мене, завдали́ мені ра́ни. Здерли з мене моє покрива́ло, сторожі́ міських мурів!“ 5„Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, — як мого коханого стрінете ви, що йому повісте́? — Що я хвора з коха́ння!“ 6„Чим коханий твій кращий від інших коханих, вродливі́ша з жіно́к? Чим коха́ний твій кращий від іншіх коханих, що так заклина́єш ти нас?“ 7„Коханий мій білий й рум'я́ний, визначні́ший він від десяти тисяч інших. 8Голова його — щиреє золото, його ку́чері — па́льмове віття, чорні, як во́рон. 9Його очі — немов голубки́ над джере́лами во́дними, у молоці повими́вані, що над повним струмко́м посіда́ли! 10Його ли́чка — як гря́дка бальза́му, немов квітники́ запашні́! Його губи — ліле́ї, з яких ка́пає ми́рра теку́ча! ▼

▼Мирра текуча — найзапашніша мирра.

11Його руки — стовпці́ золоті, повиса́джувані хризолі́том, а ло́но його — твір мисте́цький з слоно́вої кости, покритий сапфі́рами! 12Його сте́гна — стовпи мармуро́ві, поста́влені на золотії підста́ви! Його вигляд — немов той Лива́н, він юна́к — як ті ке́дри! 13Уста його — солодо́щі, і він увесь — пожада́ння. Оце мій коханий, й оце мій дружо́к, дочки єрусали́мські!“ 15

Молодий зно́ву оспівує красу́ своєї молодої

16„Куди твій коха́ний пішов, о найвродливі́ша з жінок? Куди спрямува́в твій коха́ний? Бо ми пошукаємо його із тобою“. 17„Мій коханий пішов до садо́чка свого́, в квітники́ запашні́, щоб па́сти в садка́х і збирати ліле́ї. 18Я належу своєму коханому, а мені — мій коханий, що пасе між ліле́ями!“ 19„Ти прекрасна, моя ти подру́женько, мов та Тірца́, ▼

▼Тірца — місто десь у центральній Палестині, де були гробниці Ізраїлевих царів; пор. 1 Цар. 14. 17.

ти хороша, як Єрусалим, ти грізна́, як війська́ з прапора́ми! 20Відверни́ ти свої оченя́та від мене, бо вони непоко́ять мене! Твої коси — немов стадо кіз, що хви́лями сходять з того́ Гілеа́ду! 21Твої зуби — немов та отара ове́ць, що з ку́пелю вийшли, що ко́тять близня́та, і між ними немає неплідної! 22Мов частина грана́тного яблука — скро́ня твоя за серпа́нком твоїм! 23Шістдеся́т є цариць, і вісімдеся́т є нало́жниць, а дівчатам немає числа, — 24та єдина вона — ця голубка моя, моя чиста! У не́ньки своєї вона одина́чка, обра́на вона у своєї роди́тельки! Як бачили до́чки Сіону її, то щасливою звали її, цариці й нало́жниці — то вихваля́ли її: 25Хто це така, що вона виглядає, немов та досві́тня зоря́, прекрасна, як місяць, як сонце — ясна́, як полки́ з прапора́ми — грізна́?“ 26„Зійшла я в орі́ховий сад, щоб погля́нути на пу́п'яночки при пото́ці, щоб побачити там, чи зацвів виноград, чи грана́тові яблуні порозцвіта́ли? 27І не зчу́лася я, як мене посадила душа моя між колесни́ці моєї дружи́ни боя́р“. 29

Іще про красу́ молодої

30„Верни́ся, вернись, Суламі́тко! Вернися, вернися, — нехай ми на тебе нади́вимось!“ „Чого вам дивитися на Суламітку, немов би на та́нець військо́вий?“ 31„Хороші які стали ноги твої в черевичках, князі́вно моя́! Заокру́глення сте́гон твоїх — мов намисто, руками мисте́цькими ви́точене! 32Твоє лоно — немов круглото́чена чаша, в якій не забра́кне вина запашно́го! Твій живіт — сніп пшениці, ото́чений тими ліле́ями! 33Два пе́рса твої — немов двоє сарня́ток близня́т! 34Твоя шия — як ба́шта із кости слоно́вої, твої очі — озе́рця в Хешбо́ні при брамі того Бат-Рабі́му, в тебе ніс — немов башта лива́нська, що ди́виться все в бік Дама́ску! 35Голі́вка твоя на тобі — мов Карме́л, а коса́ на голі́вці твоїй — немов пу́рпур, — поло́нений цар тими ку́черями! 36Яка ти прекрасна й приємна яка, о любов в розко́шах! 37Став подібний до па́льми твій стан, твої ж пе́рса — до грон виногра́дних! 38Я поду́мав: ви́беруся на цю па́льму, схоплю́ся за ві́ття її, — і нехай стануть пе́рса твої, немов виноградні ті грона, а па́хощ диха́ння твого — як яблука!“

Молода кличе молодого

39„А у́ста твої — як найліпше вино: просту́є воно до мого коханого, чинить промо́вистими й уста сплячих! 40Я належу своєму коханому, а його пожада́ння — до мене! 41Ходи ж, мій коханий, та ви́йдемо в поле, переночу́ємо в се́лах! 42Устанемо рано, й ходім у сади - виногради, поди́вимося, чи зацвів виноград, чи квітки́ розцвіли́сь, чи грана́тові яблуні порозцвіта́ли? Там любов свою тобі дам! 43Видадуть пах мандраго́ри, ▼

▼Мандрагора — рослина з роду пасльонових, її яблучка звуться „яблучка кохання“, — їх уживали, як чари на кохання. Пор. 1М. 30. 14.

при наших же вхо́дах — всіля́кі коштовні плоди́, нові́ та старі, що я їх заховала для тебе, коханий ти мій!“ 44

Вічна взає́мна любов молодого й молодої

45„О, коли б ти мені був за брата, що пе́рса ссав в нені моєї, коли б стріла тебе я на вулиці, цілувала б тебе,— і ніхто мені не докоря́в би! 46Повела́ б я тебе й привела́ б у дім нені своєї: ти навчав би мене, я б тебе напоїла вином запашни́м, со́ком грана́тових яблук своїх! 47Ліва рука його — під головою моєю, прави́ця ж його — пригорта́є мене! 48Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, — нащо б споло́хали, й нащо б збудили любови, аж доки йому до вподо́би!“ 49„Хто вона, що вихо́дить із пустині, спира́ючися на свого коханого? Під яблунею я збуди́ла тебе, — там повила́ тебе мати твоя, там тебе повила́ твоя породи́телька!“